Спацер столицею нафти

-----------------

----------------------------------------------

-----------------------------------------------------------------------------

Є такі моменти, коли до центру Дрогобича йдеш, щоб подивитися баланс на своєму рахунку в банкоматі. Дорога туди триває близько 25 хвилин... Й поки йдеш, навколо тебе крокує вікнами, дверима, людьми – твоє Місто. Особливе, чарівне... 

Те, що ти в межах центру міста, з одного боку, свідчить якось ментально церква Петра і Павла. Далі скорчоване дерево і його фатум в моїй уяві біля університетської бібліотеки і порожнє місце від того.

Неподалік червоно-біла зебра, одна за одною маршрутки "Дрогобич-Трускавець", які нахабно не спиняються і летять набиті людьми, бо їм, буцімто, треба встигнути сховатися тут неподалік направо за ріг старої аптеки, яка за моє життя вспіла чим вже тільки не бути, навіть магазином з українською вивіскою "АДІДАС". Вслід за маршруткою чимчикуєш і ти. Тулишся правого боку вулиці Мазепи. 

Одразу зауважуєш позолочену ліпнину лева з кільцем у пащі; там прочинений під'їзд, ніби роззявлений рот, в якому видніються обриси темно-коричневих сецесійних дверей. Справа погляд витулює згадати синагогу; кут будівлі якої обклеєний, ніби старими шпалерами, пластами оголошень. Окрім оголошень, тут якось вічно облюбували собі місце люди, які торгують качками, курами та іншим птаством. Якось то так там повелося. Тут вже, на цій вулиці Шолом Алейхема, яка творить такий собі основний хрест торгівлі разом із вулицею Малий Ринок, вічний гамір. Вже під вечір усе стихає, а на Малому Ринку, єдиними "світляками" у темряві, є постійно відчинені до пізна ятки з квітами.

Отож... йду далі Мазепою повз "Дитячий світ", що колись був "Торговою галею" (торговим залом). З сумом помічаю, що досі нема і не буде автомату з газованою водою, яка втамовувала спрагу в дитинстві. Далі коротенька вулиця Левицького зі студентським гамором, а там трохи далі за хвильку центр, де сидять дві собаки, а три навколо вигавкують якесь "заклинання".

Люди "йойкають", дивляться злобно в бік ратуші і шукають вікно об яке кинути погляд. Минаючи плакати Бандері та Франку, перехрестившись перед Тріцею, ти вічно дивишся на пошарпану церковну клепсидру, яка має свою популярність і, ніби, книга мертвих, нотує буття мало не кожного дрогобичанина. Тут стоять цьоці, бабці, діді і намагаються вгадати з пам'яті, дивлячись на небо, чи він міг знати того небіжчика.

Ну, а вже далі перехрестя Данила Галицького і вже точно Бориславська.... за кілька хвилин рахунок стабільно мені вказує – без нарахувань. Якось настрою нема, але є бажання піти ще іншим шляхом: в бік Музичної-Завалля.

Біля музучилище салат звуків, по ліву руку Святотроїцький мурований паркан, з-під якого визирає на своїх тонюньких нозях сцена, а там десь, пам'ятається, був яблуневий сад, а тепер галявина. Вечір близить майже глупу ніч. І тут видніється під іншим ракурсом початок Трускавецької. А перед собою файна кам'яниця, де вчилися багато-хто. Звідси відомим є багатій Вексельберг.

Ну... йдемо трохи вулицею Трускавецькою, минаємо зупинку "Коло молочного", де був магазин з великим надписом "МОЛОКО". Знову зебра біло-червона. Переходимо і втуляємо погляд в купу рекламних щитів. .

..По ліву руку цієї вулиці росте кілька акацій перед поворотом на вулицю Шопена. Далі йде парк Василєва, де ведмеді, начебто, єдине, що лишилося від колишнього парку. Погодьте, в багатьох є те своє дитяче фото біля тої ведмедиці і ведмежат. Якщо не у вас, то в мене точно таке світлина красує альбом.

Далі там умовний кордон – ріка, яка хочеш-не-хочеш дає нюху чути, що ти ще не вмер. Смердить? Ну, та! Он вона, дрогобицька ріка. Там одразу за нею якийсь кривий провулок, який веде на Війтівську Гору (Калініна). Собі йдеш і там по ліву сторону далі є на круто звернута до низу вулицю Богдана Лепкого, де гімназія Лепкого, в якій директор Лепкий. Тут є своя цікава церква християн-баптистів, з дивною модерною баштою. Далі погляд вперед і пошта, а зліва за хвильку шкірдиспансер, який, як виявилося в народі, кличуть "трипдача". Далі кільце і вулиця вбік. Одразу в голову: тут же ж жив Анджей Хцюк, тут, на свої Польній. Та-а-а... тут чимало хат з красивими верандами. Егеж, тут планували 1914 побудувати ще й 10 школу в місті. Не факт, до неї міг би й ходити Хцюк. Але міг би... школи нема, бо війна переламала і мрію дрогобицького трамваю.

З іншого боку запримічую величаву видність здалека будинку №27 зі Стрийської. Той будинок якось специфічно звідси дивиться, як в'язниця. Ну, це вже таке. Все залежить від того як подивитися і з яким настроєм. Досить. Треба шурувати додому. Ось – вулиця Сахарова. Галоп у низ. Там знову наша річка Ванючка. Алея обрізаних дерев, зліва ДЮСШ і крики вечірнього футболу. Тепер вже знову Стрийська. Вкотре помінята табличка лісгоспу (колись була з каменю, далі зі стовпців металевих, а тепер з "ладного" дерева), придорожній хрест за яким придорожній дерев'яний дім, який люблять фотографувати туристи, там ще у вікнах якась паперова вивіска, типу "тернопільска горілка". Вже там далі на тім боці вулиця Пантелеймона Куліша.

Дивина. Чому? Тут хтось люб'язно проклав "бруківку", бо то що було, було не тим чим стало. Аж любо і зчудовано є, а тут диви і пташечка защебетала. Але ні! Того файного покриття, як завжди, вистачає, щоб прокласти його коло себе. Ех... звісно ж... Знаєте, тут мені подобається будинок №3, з баштою на куті, а за ним одноповерховий ще цікавіший – будинок №6 з коричневими верандами на кожнім боці. А там далі товариство діабетиків. і... загалом, вулиця нагадує якось вулицю Карпатську. Звідси ще видніється зліва Андріївська церква на цвинтарному грунті. Її куполи чудово промальовують вечірнє небо, коли на ньому є червоні пасма і кілька, в містичну тему, птахів.

Що далі? Вулиця Грушевського, по якій їздить завжди залюднена маршрутка "№2", і на якій росте попри дорогу 497 дерев, і на якій тиждень тому розібрали одну стареньку одноповерхову хатку. З того всього шкодую, що саме ту хатку я не сфотографував. Ех... пропало.... але тішить, що свої шати і місце свого осідку не змінює дерев'яна перлина України – Церква святого Юра, яка як видиво... чарує погляд.... 

З прогулянки 21 жовтня 2013 року в Дрогобичі.